Закон України «Про запобігання корупції»

Цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

антикорупційна експертиза – діяльність із виявлення в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів норм чи їх сукупності, які самостійно чи у поєднанні з іншими нормами можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень;

безпосереднє підпорядкування – відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням;

близькі особи – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, в тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;

корупційне правопорушення – діяння, що містить ознаки корупції або в інший спосіб порушує встановлені цим Законом вимоги та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, цивільно-правову чи дисциплінарну відповідальність;

корупція – використання особою, зазначеною в частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній в частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей;

неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав;

потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона здійснює свою службову чи представницьку діяльність, що може вплинути на об'єктивність або неупередженість прийняття нею рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень;

подарунок – матеріальне або нематеріальне благо одержане безоплатно або за ціною нижчою мінімальної ринкової;

приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, родинними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами;

реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень;

спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції – органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України;

суб’єкти декларування – особи, зазначені в пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов’язані подавати декларацію відповідно до цього Закону;

уявний конфлікт інтересів – ситуація, за якої складається враження наявності суперечності між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, яка впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання вказаних повноважень;

члени сім'ї – особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, в тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Стаття 2. Законодавство у сфері запобігання корупції

1. Відносини, що виникають у сфері запобігання корупції, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, цим та іншими законами, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 3. Суб'єкти, на яких поширюється дія цього Закону

1. Суб'єктами, на яких поширюються дія цього Закону, є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Президент України, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

г) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби;

ґ) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

д) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту;

е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду;

є) члени Центральної виборчої комісії;

ж) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим;

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті;

б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом);

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також працівники підприємств, установ чи організацій, які не є службовими особами, та інші особи, які працюють на користь підприємств, установ чи організацій.

Розділ ІІ
ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

Стаття 4. Антикорупційна політика

1. Загальні засади антикорупційної політики (антикорупційна стратегія) визначаються Президентом України.

2. Верховна Рада України щороку не пізніше 1 червня проводить парламентські слухання з питань стану справ з корупцією, затверджує та оприлюднює щорічну доповідь щодо реалізації засад антикорупційної політики.

3. Національна рада з антикорупційної політики (далі – Національна рада) забезпечує взаємодію державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадськості та суб’єктів підприємницької діяльності з питань формування та реалізації антикорупційної політики.

До завдань Національної ради належать:

1) здійснення аналізу стану запобігання і протидії корупції в Україні, ефективності реалізації антикорупційної стратегії, заходів, що вживаються для запобігання і протидії корупції, розгляд та схвалення проекту щорічної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики;

2) надання узгоджених рекомендацій і пропозицій Верховній Раді України, Президентові України, Кабінету Міністрів України з питань формування і реалізації єдиної державної політики у сфері запобігання і протидії корупції;

3) затвердження методичних рекомендацій щодо виявлення та усунення корупційних ризиків, підготовки відомчих антикорупційних програм;

4) розгляд інших питань, пов’язаних із формуванням та реалізацією антикорупційної політики.

До складу Національної ради входять Голова Комітету Верховної Ради України, до відання якого належать питання боротьби з організованою злочинністю та корупцією, віце–прем’єр-міністр, відповідальний за координацію діяльності органів виконавчої влади у сфері протидії злочинності, представник Президента України, заступник Генерального прокурора України, представник Ради суддів України, представник Національної комісії з питань запобігання корупції, заступник Міністра юстиції, який є секретарем Національної ради, три представники громадськості, по два представники від органів місцевого самоврядування та об’єднань суб’єктів підприємницької діяльності.

Голова Національної ради обирається на засіданні строком на один рік.

Положення про Національну раду затверджується на її засіданні.

4. Міністерство юстиції України є спеціально уповноваженим органом з питань антикорупційної політики, на який покладається:

розроблення пропозицій щодо формування та реалізації антикорупційної політики;

проведення аналізу статистичних даних, результатів досліджень та іншої інформації щодо стану справ з корупцією, організація проведення досліджень з вказаних питань;

проведення антикорупційної експертизи нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів;

координація виконання міжнародних зобов’язань у сфері формування та реалізації антикорупційної політики;

підготовка проекту щорічної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики;

організаційне забезпечення діяльності Національної ради;

інші повноваження у сфері антикорупційної політики, відповідно до цього та інших законів України.

5. Проект антикорупційної стратегії розробляється Міністерством юстиції на основі аналізу стану справ з корупцією, а також результатів виконання попередньої антикорупційної стратегії та підлягає розгляду й схваленню Національною радою.

6. Антикорупційна стратегія реалізується шляхом виконання державної цільової програми, яка затверджується Кабінетом Міністрів України.

Моніторинг, координація виконання та оцінка ефективності виконання антикорупційної стратегії, а також державної цільової програми з реалізації антикорупційної стратегії здійснюється Національною радою.

Керівники державних органів несуть персональну відповідальність за забезпечення виконання державної цільової програми з реалізації антикорупційної стратегії.

7. Національна рада має право в разі необхідності вносити на розгляд Президента України пропозиції щодо внесення змін до антикорупційної стратегії.

Стаття 5. Антикорупційні програми

1. Антикорупційні програми приймаються у:

Адміністрації Президента України, Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Генеральній прокуратурі України, Службі безпеки України, Рахунковій палаті України, Національному банку України, міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, обласній, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, цільових фондах державних коштів – шляхом затвердження їх керівниками;

Апараті Ради національної безпеки і оборони України – шляхом затвердження Секретарем Ради національної безпеки і оборони України;

Рахунковій палаті України – шляхом затвердження Колегією палати, а у Національному банку України – шляхом затвердження Правлінням банку;

Центральній виборчій комісії, Вищій раді юстиції, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласних радах, Київській та Севастопольській міських радах, Раді міністрів Автономної Республіки Крим – шляхом затвердження їх рішеннями.

2. Антикорупційні програми повинні передбачати:

визначення засад загальної відомчої політики щодо запобігання та протидії корупції у відповідній сфері, заходи з їх реалізації, а також з виконання антикорупційної стратегії та державної антикорупційної цільової програми;

оцінку корупційних ризиків у діяльності органу, установи, організації, причини, що їх породжують та умови, що їм сприяють;

заходи щодо усунення виявлених корупційних ризиків, осіб, відповідальних за їх виконання, строки та необхідні ресурси;

навчання та заходи з поширення інформації щодо програм антикорупційного спрямування;

процедури щодо моніторингу, оцінки виконання та періодичного перегляду програм;

інші спрямовані на запобігання корупційним правопорушенням заходи.

Стаття 6. Щорічна доповідь щодо реалізації засад антикорупційної політики

1. Міністерство юстиції готує проект щорічної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики, який не пізніше 1 квітня подається для розгляду та схвалення Національній раді.

2. У щорічній доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики мають відображатися такі відомості:

1) статистичні дані про результати діяльності спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції з обов'язковим зазначенням таких даних:

а) кількість осіб, щодо яких справи про кримінальні корупційні правопорушення з обвинувальним актом направлено до суду;

б) кількість осіб, щодо яких набрав законної сили обвинувальний вирок суду;

в) відомості окремо за категоріями осіб і за видами відповідальності за корупційні правопорушення;

г) відомості про розмір завданих корупційними правопорушеннями збитків, стан та обсяги їх відшкодування;

2) узагальнені результати антикорупційної експертизи нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів;

3) інформація про результати виконання органами державної влади заходів щодо запобігання та протидії корупції, у тому числі в рамках міжнародного співробітництва;

4) узагальнений аналіз стану справ з корупцією із зазначенням:

а) виявлених державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування корупціогенних факторів у їх діяльності та реалізації ними заходів щодо усунення вказаних факторів;

б) результатів соціологічних й аналітичних досліджень щодо стану справ з корупцією, проведених державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування міжнародними організаціями, громадськими об’єднаннями;

в) стану виконання міжнародно-правових зобов’язань у сфері запобігання і протидії корупції;

г) впливу здійснюваних заходів на рівень корупції на основі статистичних даних та результатів соціологічних досліджень;

5) висновки та рекомендації.

3. Спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції, інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування до 15 лютого подають до Міністерства юстиції визначену ним інформацію, необхідну для підготовки щорічної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики.

4. Національна рада щороку не пізніше 15 квітня розглядає та схвалює проект щорічної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики, який протягом десяти робочих днів з дня схвалення направляється до Верховної Ради України.

За результатами розгляду проекту щорічної доповіді, у разі якщо він не відповідає вимогам, встановленим частиною другою цієї статті, Національна рада може направити його для доопрацювання до Міністерства юстиції. Доопрацьований проект щорічної доповіді щодо реалізації засад антикорупційної політики подається Міністерством юстиції Національній раді протягом десяти днів.

5. Щорічна доповідь щодо реалізації засад антикорупційної політики підлягає оприлюдненню на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.

Стаття 7. Участь громадськості в заходах щодо запобігання корупції

1. Громадські об’єднання, їх члени або уповноважені представники, а також окремі громадяни в діяльності щодо запобігання корупції мають право:

1) повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних правопорушень, реальний, потенційний чи уявний конфлікт інтересів спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції, Національну комісію з питань запобігання корупції, керівництву чи іншим представникам органу, підприємства, установи чи організації, в яких були вчинені ці правопорушення або у працівників яких наявний конфлікт інтересів, а також громадськості;

2) запитувати та одержувати від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в обсягах та порядку, не заборонених законом, інформацію про діяльність щодо запобігання корупції;

3) проводити, замовляти проведення громадської антикорупційної експертизи нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів, подавати за результатами експертизи пропозиції до відповідних органів;

4) брати участь у парламентських слуханнях та інших заходах з питань запобігання корупції;

5) вносити пропозиції суб'єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання корупції;

6) проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі наукових, соціологічних тощо, з питань запобігання корупції;

7) проводити заходи щодо інформування населення з питань запобігання корупції;

8) здійснювати громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання корупції, з використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать законодавству.

2. Громадському об’єднанню, фізичній, юридичній особі не може бути відмовлено в наданні доступу до інформації стосовно компетенції суб'єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання корупції, а також стосовно основних напрямів їх діяльності. Така інформація надається в порядку, встановленому законом.

3. Законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб'єктам господарювання, а також делегування повноважень державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, з метою їх громадського обговорення розміщуються на офіційних веб-сайтах відповідних органів невідкладно, але не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня їх розгляду з метою прийняття.

4. Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування узагальнюють результати громадського обговорення законопроектів та проектів інших нормативно-правових актів, передбачених частиною третьою цієї статті, та оприлюднюють їх у засобах масової інформації.

Розділ ІІІ
НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ

Стаття 8. Статус Національної комісії з питань запобігання корупції

1. Національна комісія з питань запобігання корупції (далі – Національна комісія) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який реалізує визначені цим та іншими законами заходи із запобігання корупції.

2. Національна комісія, у межах, визначених цим та іншими законами, є відповідальною перед Верховною Радою України і підзвітною Кабінету Міністрів України.

3. Національна комісія утворюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Конституції, цього та інших законів України.

Кабінет Міністрів України здійснює заходи щодо забезпечення функціонування Національної комісії, затверджує Положення про Національну комісію.

Питання діяльності Національної комісії у Кабінеті Міністрів України представляє Голова Національної комісії.

4. Правову основу діяльності Національної комісії становлять Конституція України, міжнародні договори України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» та інші нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, а також Закон України «Про державну службу» застосовуються до Національної комісії, її членів, службовців та працівників, а також до її повноважень стосовно уповноважених підрозділів з врахуванням особливостей, визначених цим Законом.

5. Національна комісія із запобігання корупції є правомочною з моменту призначення більше половини її загального кількісного складу.

Стаття 9. Склад Національної комісії

1.Національна комісія є колегіальним органом, до складу якого входить п’ять членів.

2. Членом Національної комісії може бути громадянин України, не молодший 35 років, який має вищу освіту, володіє державною мовою та здатний за своїми діловими та моральними якостями, освітнім і професійним рівнем, станом здоров’я виконувати відповідні службові обов’язки.

3. Члени Національної комісії призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України строком на чотири роки за результатами публічного конкурсу. Одна і та ж особа не може обіймати цю посаду понад два строки підряд.

Прем’єр-міністр України вносить для призначення Кабінетом Міністрів України на посади членів Національної комісії кандидатів, відібраних конкурсною комісією, склад якої затверджує Кабінет Міністрів та яка здійснює організацію та проведення конкурсу.

4. До складу конкурсної комісії входять:

1) представник комітету Верховної Ради України, до предмету відання якого належать питання боротьби з організованою злочинністю та корупцією;

2) представник Президента України;

3) представник Кабінету Міністрів України;

4) представник Національної ради;

5) представник, визначений з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ;

6) керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби;

7) три особи, запропоновані громадськими об’єднаннями, що мають досвід роботи у сфері запобігання корупції.

5. Рішення конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього на засіданні конкурсної комісії проголосували не менше п’яти членів конкурсної комісії.

Положення про конкурс та Регламент роботи конкурсної комісії затверджується Кабінетом Міністрів України. Роботу конкурсної комісії забезпечує Секретаріат Кабінету Міністрів України.

Засідання конкурсної комісії відкриті для представників засобів масової інформації та журналістів. Секретаріатом Кабінету Міністрів України забезпечується відео- та аудіоспостереження і трансляція у режимі реального часу відповідної відео- та аудіоінформації із засідань конкурсної комісії на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.

Інформація про час та місце проведення засідання конкурсної комісії оприлюднюється на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України не пізніше, ніж за 48 години до його початку.

6. Конкурсна комісія:

1) розглядає документи, подані кандидатами на посади членів Національної комісії; відбирає із загального числа кандидатів, які, згідно з обґрунтованим рішенням Конкурсної комісії, мають найкращі професійний досвід, знання і якості для виконання службових обов’язків членів Національної комісії;

2) оприлюднює інформацію про кандидатів, які подали заяву на участь у конкурсі, а також інформацію про кандидатів, які були відібрані для проходження співбесіди в конкурсній комісії, та про кандидата, відібраного конкурсною комісією для призначення на посаду члена Національної комісії

3) проводить на своєму засіданні співбесіду з відібраними кандидатами, відбирає шляхом відкритого голосування з числа кандидатів, які пройшли співбесіду, на кожну вакантну посаду одного кандидата, що відповідає вимогам, які ставляться до члена Національної комісії, та, згідно з обґрунтованим рішенням конкурсної комісії, має найкращі професійний досвід, знання і якості для виконання службових обов’язків члена Національної комісії.

7. Не пізніше ніж за два місяці до завершення строку повноважень члена Національної комісії або упродовж чотирнадцяти днів з дня дострокового припинення його повноважень Кабінет Міністрів України розміщує оголошення про умови та строки проведення конкурсу в загальнодержавних друкованих засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.

8. Особа, яка претендує на участь у конкурсі, подає у вказаний в оголошенні строк такі документи:

1) заяву про участь у конкурсі з наданням згоди на проведення спеціальної перевірки відповідно до цього Закону та на обробку персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»;

2) автобіографію, на паперовому носії та в електронному вигляді, що обов'язково повинна містити: прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), число, місяць, рік і місце народження, громадянство, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (у тому числі на виборних посадах), членство у політичних партіях, у тому числі в минулому, наявність трудових або будь-яких інших договірних відносин з політичною партією упродовж року, що передує поданню заяви (незалежно від тривалості), контактний номер телефону та адресу електронної пошти, відомості про наявність чи відсутність судимості;

3) декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за рік, що передує року, у якому було оприлюднено оголошення про конкурс;

4) інші документи, передбачені цим Законом та Законом України «Про державну службу».

Відомості з поданих відповідно до цієї частини документів підлягають оприлюдненню упродовж трьох робочих днів після закінчення строку подання заяв на конкурс на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України, крім відомостей, які відповідно до цього Закону віднесені до інформації з обмеженим доступом, та відомостей про контактний номер телефону, адресу електронної пошти кандидата.

9. Не може бути призначена на посаду члена Національної комісії особа, яка:

1) за рішенням суду визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;

2) має судимість за вчинення злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку (крім реабілітованої особи);

3) притягалася судом до кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;

4) має громадянство іншої держави;

5) не пройшла спеціальну перевірку;

6) не подала відповідно до цього Закону декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за минулий рік;

7) впродовж одного року до подання заяви на участь у конкурсі на заміщення цієї посади, незалежно від тривалості, входила до складу керівних органів політичної партії.

10. Повноваження члена Національної комісії припиняються Кабінетом Міністрів України достроково у випадку:

1) призначення чи обрання на іншу посаду за його згодою;

2) досягнення віку 65 років;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я відповідно до висновку медичної комісії, що створюється за рішенням суду спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

4) набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним або обмеження його цивільної дієздатності, визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

6) припинення ним громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України;

7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням, відставки;

8) відмови від прийняття присяги державного службовця;

9) смерті.

Стаття 10. Голова Національної комісії

1. Голова Національної комісії обирається Комісією строком на два роки з числа її членів. Одна й та ж особа не може обіймати цю посаду понад два строки підряд.

2. Голова Національної комісії:

1) організовує роботу Національної комісії, скликає та проводить її засідання, підписує протоколи засідань та рішення Національної комісії, затверджує порядок денний засідань Національної комісії;

2) координує роботу членів Національної комісії, її апарату; розподіляє обов'язки між членами Комісії за відповідними напрямами щодо виконання покладених на Комісію завдань;

3) затверджує Регламент Національної комісії;

4) затверджує положення про самостійні структурні підрозділи центрального апарату Національної комісії;

5) призначає на посади та звільняє з посад у порядку, передбаченому законодавством про державну службу, службовців апарату Національної комісії, крім керівника апарату та його заступників;

6) приймає на роботу та звільняє з роботи в порядку, передбаченому законодавством про працю, працівників Національної комісії;

7) присвоює працівникам Національної комісії ранги державних службовців, вживає заходів заохочення, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;

8) здійснює керівництво діяльністю територіальних органів Національної комісії (у разі їх створення), призначає на посади та звільняє з посад керівників цих органів;

9) приймає в установленому порядку рішення про розподіл бюджетних коштів, розпорядником яких є Національна комісія;

10) за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, затверджує штатний розпис та кошторис Національної комісії;

11) представляє Національну комісію у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами, громадськістю;

12) залучає державних службовців та працівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, що належать до компетенції Національної комісії; утворює комісії, робочі та експертні групи; скликає та проводить наради з питань, що належать до його компетенції;

13) у межах повноважень видає накази, розпорядження та доручення

14) здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів.

3. Повноваження Голови Національної комісії припиняються в разі:

1) дострокового припинення його повноважень члена Національної комісії у випадках, передбачених частиною десятою статті 9 цього Закону;

2) подання заяви про звільнення з посади Голови Національної комісії за власним бажанням без припинення повноважень члена Національної комісії.

Стаття 11. Організація діяльності Національної комісії

1. Основною формою роботи Національної комісії є засідання, що проводяться не рідше одного разу на тиждень.

Рішення Національної комісії приймаються більшістю голосів від її загального складу.

Регламент Національної комісії затверджується її рішенням.

2. Організаційне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Національної комісії здійснює її апарат.

Положення про апарат Національної комісії і його структура затверджуються Національною комісією. Гранична чисельність працівників апарату Національної комісії затверджується Кабінетом Міністрів України

Керівник апарату та його заступники призначаються Національною комісією.

3. Рішенням Кабінету Міністрів України за поданням Національної комісії можуть створюватися територіальні органи Національної комісії, територія діяльності яких може не збігатися з адміністративно-територіальним поділом.

Стаття 12. Гарантії незалежності Національної комісії

1. Незалежність Національної комісії від незаконного впливу чи втручання у її діяльність гарантується:

1) спеціальним статусом Національної комісії;

2) особливим порядком відбору, призначення та припинення повноважень членів Національної комісії;

3) особливим, установленим законом порядком фінансування та матеріально-технічного забезпечення Національної комісії;

4) належними умовами оплати праці членів та службовців апарату Національної комісії, визначеними цим та іншими законами;

5) іншими засобами, визначеними цим Законом.

2. Члени та службовці апарату Національної комісії під час виконання покладених на них обов’язків є представниками влади, діють від імені держави і перебувають під її захистом.

3. Використання Національної комісії в партійних, групових чи особистих інтересах не допускається. Діяльність політичних партій в Національній комісії забороняється.

4. Забороняється незаконне втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об'єднань, інших осіб в діяльність Національної комісії з виконання покладених на неї обов’язків.

5. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення члену Національної комісії може бути здійснено лише Генеральним прокурором України або його заступником.

6. Члени та службовці апарату Національної комісії, їх близькі особи та майно перебувають під захистом держави. У разі надходження відповідної заяви від члена Національної комісії органи внутрішніх справ вживають необхідних заходів для забезпечення безпеки члена Національної комісії, його близьких осіб, збереження їхнього майна.

7. Посягання на життя і здоров’я члена чи службовця апарату Національної комісії, його близької особи, знищення чи пошкодження їх майна, погроза їм вбивством, насильством чи пошкодженням майна тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

8. Член Національної комісії має право на забезпечення засобами захисту, які надаються йому органами внутрішніх справ.

Стаття 13. Правовий статус членів, працівників апарату та територіальних органів Національної комісії.

1. Члени Національної комісії є державними службовцями.

2. Працівниками апарату Національної комісії та її територіальних органів (у разі їх створення) є державні службовці, а також інші працівники, які виконують допоміжні функції.

3. Службовці апарату Національної комісії та її територіальних органів (у разі їх створення) регулярно, але не рідше одного разу на два роки, проходять обов’язкове підвищення кваліфікації.

Стаття 14. Функції Національної комісії

1. На Національну комісію покладаються такі функції:

1) проведення аналізу діяльності державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування у сфері запобігання та протидії корупції;

2) здійснення моніторингу виконання актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та прирівняних до них осіб;

3) координація виявлення державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування корупціогенних ризиків у своїй діяльності та реалізації ними заходів щодо їх усунення, в тому числі виконання відомчих антикорупційних програм;

4) здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

5) забезпечення ведення Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та Єдиного державного реєстру осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення;

6) затвердження відповідно до закону правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

7) координація та методичне забезпечення діяльності уповноважених підрозділів (уповноважених осіб);

8) погодження:

структури, штатної чисельності та планів роботи уповноважених підрозділів (уповноважених осіб);

призначення на посаду на підставі відкритого конкурсу та звільнення з посади керівників уповноважених підрозділів (уповноважених осіб), їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності;

9) здійснення співпраці із особами, які добросовісно повідомляють про можливі факти корупційних правопорушень, інших порушень цього Закону (викривачі), вжиття заходів щодо їх правового та іншого захисту, притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні їх прав, у зв’язку з таким інформуванням;

10) внесення пропозицій про проведення службового розслідування, вжиття заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних правопорушень, надсилання до спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції матеріалів, що свідчать про факти корупційних правопорушень;

11) організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації з питань, пов’язаних із запобіганням корупції, працівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, посадових осіб місцевого самоврядування;

12) надання роз’яснень, методичної та консультаційної допомоги з питань застосування актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та прирівняних до них осіб;

13) інформування громадськості про здійснювані Комісією заходи щодо запобігання корупції, реалізація заходів, спрямованих на формування у свідомості громадян негативного ставлення до корупції;

14) співпраця з державними органами, неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями в межах своє компетенції;

15) обмін інформацією з компетентними органами та іноземних держав та міжнародними організаціями;

16) інші повноваження, визначені законом.

Стаття 15. Права Національної комісії

1. Національна комісія з метою виконання покладених на неї повноважень має такі права:

1) одержувати в установленому порядку за письмовими запитами від державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об’єднань інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань;

2) мати доступ до інформаційних баз даних державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, користуватися державними, в тому числі урядовими системами зв’язку і комунікацій, мережами спеціального зв’язку та іншими технічними засобами;

3) залучати в установленому порядку до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань фахівців, у тому числі на договірній основі, працівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

4) створювати комісії та робочі групи, організовувати конференції, семінари і наради з питань запобігання і протидії корупції;

5) приймати з питань, що належать до її компетенції, обов’язкові для виконання нормативно-правові акти;

6) проводити перевірки організації роботи із запобігання і виявлення корупції в державних органах, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, вносити приписи про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів;

7) отримувати від осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, письмові пояснення з приводу обставин, що можуть свідчити про порушення правил етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, щодо достовірності відомостей, зазначених у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

8) звертатися до суду із позовами (заявами) щодо визнання незаконними нормативно-правових актів, рішень, виданих (прийнятих) внаслідок вчинення дисциплінарного корупційного правопорушення, визнання недійсними правочинів, укладених внаслідок вчинення корупційного правопорушення, стягнення в доход держави майна, одержаного без достатніх правових підстав;

9) інші права, передбачені законом.

2. У випадках виявлення порушення вимог цього Закону щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та прирівняних до них осіб, або іншого порушення цього Закону Національна комісія вносить керівнику відповідного органу, підприємства, установи, організації припис щодо усунення порушень законодавства, проведення службового розслідування, притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності.

Припис Національної комісії є обов’язковим для виконання. Про результати виконання припису Національної комісії посадова особа, якій його адресовано, інформує Національну комісію упродовж десяти робочих днів з дня одержання припису.

3. У випадку виявлення ознак корупційного правопорушення, Національна комісія затверджує обґрунтований висновок, який надсилає спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції. Висновок комісії є обов’язковим для розгляду, про результати якого Комісія повідомляється упродовж 10 робочих днів з дня одержання висновку.

4. Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи зобов’язані надавати запитувані Національною комісією документи чи інформацію у десятиденний строк.

Для забезпечення проведення арифметичного та логічного контролю декларацій, а також їх повної перевірки Національна комісія має прямий доступ до інформаційних баз даних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

5. Члени Національної комісії мають право брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради України та засіданнях комітетів Верховної Ради України.

Стаття 16. Уповноважені особи Національної комісії з питань запобігання корупції

1. Уповноваженими особами Національної комісії є Голова та члени Національної комісії Національної комісії, а також уповноважені Національною комісією посадові особи.

2. Уповноважені особи Національної комісії мають право:

безперешкодно входити до приміщень державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування за службовим посвідченням та мати доступ до документів та інших матеріалів, необхідних для проведення перевірки;

вимагати необхідні документи та іншу інформацію у зв'язку з реалізацією своїх повноважень;

отримувати в межах своєї компетенції письмові пояснення від посадових осіб та службових осіб державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;

відповідно до розподілу обов'язків складати протоколи про адміністративні правопорушення у справах, що належать до компетенції Національної комісії.

3. Без згоди Національної комісії її уповноважені нею особи не можуть входити до складу комісій, комітетів та інших органів, що формуються органами державної влади, органами місцевого самоврядування.

4. Голові та членам Національної комісії, посадовим і службовим особам її апарату забороняється розголошувати інформацію з обмеженим доступом, отриману у зв’язку із виконанням ними службових обов‘язків, окрім випадків, встановлених цим Законом.

Стаття 17. Уповноважені підрозділи

1. Національна комісія взаємодіє з державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування через уповноважені підрозділи (уповноважених осіб) з питань запобігання та виявлення корупції (далі – уповноважені підрозділи), які утворюються (визначаються) у:

апараті (секретаріаті), що забезпечують діяльність визначених Конституцією України посадових осіб, колегіальних державних органів, Національного банку України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

апараті та територіальних органах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, апараті Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районних державних адміністрацій.

2. Типове положення про уповноважений підрозділ затверджується Національною комісією.

Стаття 18. Контроль за діяльністю Національної комісії

1. Контроль за витрачанням Національною комісією коштів здійснюється Рахунковою палатою шляхом проведення обов’язкового аудиту Комісії не рідше одного разу на два роки.

2. Громадський контроль за діяльністю Національної комісії забезпечується через Громадську раду при Комісії, яка утворюється та формується Кабінетом Міністрів України з 15 осіб на підставі результатів конкурсу.

Порядок організації та проведення конкурсу з формування Громадської ради при Національній комісії визначається Кабінетом Міністрів України.

Членами Громадської ради не можуть бути представники інститутів громадянського суспільства, які отримують кошти від Національної комісії на підтримання їх діяльності.

3. Громадська рада при Національній комісії заслуховує інформацію про діяльність, виконання планів і завдань Національної комісії, затверджує щоквартальні звіти про діяльність Національної комісії, надає висновки за результатами експертизи проектів актів Національної комісії.

Представник Громадської ради бере участь в засіданнях Національної комісії з правом дорадчого голосу.

 

Стаття 19. Соціальний захист членів та працівників апарату Національної комісії

1. Держава забезпечує соціальний захист членів та працівників апарату Національної комісії відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

2. Для членів та працівників апарату Національної комісії встановлюється 40-годинний робочий тиждень. У разі необхідності члени та службовці апарату Національної комісії проходять службу понад встановлену тривалість робочого часу, а також у вихідні та святкові дні з наданням іншого дня відпочинку відповідно до законодавства про працю.

3. Членам та працівникам апарату Національної комісії надаються чергові щорічні відпустки із збереженням оплати праці. Тривалість такої відпустки для працівників, які мають стаж роботи до 10 календарних років, становить 30 діб, від 10 до 20 років - 35 діб, від 20 до 25 років - 40 діб, 25 і більше календарних років - 45 діб без урахування часу. Учасникам бойових дій та прирівняним до них особам щорічні відпустки надаються незалежно від вислуги років строком 45 діб у зручний для них час.

4. Членам та працівникам апарату Національної комісії виплачується грошова допомога на оздоровлення у розмірах, що визначаються законодавством України.

5. У разі загибелі (смерті) члена Національної комісії під час виконання службових обов'язків сім'ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного розміру оплати праці (грошового забезпечення) загиблого (померлого) за останньою посадою, яку він займав, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. За сім'єю загиблого (померлого) зберігається право на одержання жилого приміщення.

 

6. Якщо член чи працівник апарату Національної комісії або члени його сім'ї одночасно мають право на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цією статтею, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими законами, виплата відповідних грошових сум здійснюється за однією з підстав за вибором особи, яка має право на отримання таких виплат.

7. Шкода, завдана майну члена чи працівника апарату Національної комісії чи майну членів його сім'ї у зв'язку з виконанням службових обов'язків, відшкодовується в повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України з наступним стягненням цієї суми з винуватих осіб у порядку, встановленому законом.

8. Інші питання соціального захисту державних службовців та інших працівників Національної комісії регулюються законодавством про працю і державну службу.

Стаття 20. Оплата праці членів та працівників апарату Національної комісії

1. Заробітна плата членів та працівників апарату Національної комісії повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов’язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати набір і закріплення в штаті апарату комісії кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати інтелектуальні затрати працівників.

2. Заробітна плата членів та службовців апарату Національної комісії складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, доплати за ранг.

Посадовий оклад члена Національної комісії складає 19,5 мінімальних заробітних плат. Посадовий оклад Голови Національної комісії встановлюється пропорційно до посадового окладу члена комісії з коефіцієнтом 1,3. Посадовий оклад службовця апарату Національної комісії встановлюється на рівні відповідних категорій посад Секретаріату Кабінету Міністрів України.

3. Надбавки за вислугу років та доплати за ранг членам та державним службовцям Національної комісії виплачуються відповідно до Закону України «Про державну службу».

Стаття 21. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення Національної комісії

1. Фінансове забезпечення Національної комісії здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Фінансування Національної комісії за рахунок будь-яких інших джерел забороняється, крім випадків, передбачених міжнародними договорами України.

2. У Державному бюджеті України видатки на фінансування Національної комісії визначаються окремим рядком на рівні, що забезпечує належне виконання повноважень Комісії.

Голова Національної комісії має право представляти позицію комісії з питань її фінансування на засіданнях Кабінету Міністрів України, комітетів або на пленарних засіданнях Верховної Ради України.

3. Національна комісія є головним розпорядником коштів Державного бюджету України, що виділяються на її фінансування.

Видатки на діяльність Національної комісії передбачають кошти на підтримання діяльності інститутів громадянського суспільства у сфері запобігання корупції.

4. Національна комісія забезпечується необхідними матеріальними засобами, технікою, обладнанням, іншим майном для здійснення службової діяльності.

5. Забороняється здійснення матеріально-технічного забезпечення Національної комісії за рахунок коштів місцевих бюджетів чи будь-яких інших джерел, крім коштів Державного бюджету України та надання допомоги в межах проектів міжнародної технічної допомоги.

Розділ ІV
ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЙНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ

Стаття 22. Обмеження щодо використання службового становища

1. Особам, зазначеним у статті 3 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.

Стаття 23. Обмеження щодо одержання подарунків

1. Особам, зазначеним у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб:

1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами чи органами;

2) якщо особа, яка дарує, перебуває в підпорядкуванні такої особи.

2. Особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких подарунків не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття подарунка, одноразово, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих з одного джерела протягом року, не перевищує п’яти прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня поточного року.

Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які:

1) даруються близькими особами;

2) одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

3. Подарунки, одержані особами, зазначеними у пунктах 1, 2 та частини першої статті 3 цього Закону, як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним, підприємствам, установам чи організаціям, є відповідно державною або комунальною власністю і передаються органу, підприємству, установі чи організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

4. Рішення, прийняте особою, зазначеною в пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, на користь особи, від якої вона чи її близькі особи отримали подарунок, вважаються такими, що прийняті в умовах конфлікту інтересів, і на ці рішення розповсюджуються положення статті 65 цього Закону.

Стаття 24. Запобігання одержанню неправомірної вигоди або подарунка та поводження з ними

1. Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні до них особи, у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на особисті інтереси, невідкладно вживають таких заходів:

1) відмовляються від пропозиції;

2) за можливості ідентифікують особу, яка зробила пропозицію;

3) залучають свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників;

4) письмово повідомляють про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, уповноважений підрозділ та одного з визначених цим Законом спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції.

Забороняється приймати неправомірну вигоду або подарунок для використання в подальшому як доказу.

2. Якщо особа, на яку поширюються обмеження щодо використання службового становища та щодо одержання подарунків, виявила у своєму службовому приміщенні чи передану в інший спосіб відповідно майно, що може бути неправомірною вигодою або подарунок, вона зобов'язана невідкладно, але не пізніше одного робочого дня, письмово повідомити про цей факт свого безпосереднього керівника або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, та уповноважений підрозділ.

Про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою, або подарунка складається акт, який підписується особою, яка виявила неправомірну вигоду або подарунок, та її безпосереднім керівником або керівником відповідного органу, підприємства, установи, організації, представником уповноваженого підрозділу (уповноваженою особою).

У разі якщо майно, що може бути неправомірною вигодою, або подарунок виявляє особа, яка є керівником органу, підприємства, установи, організації, акт про виявлення майна, що може бути неправомірною вигодою або подарунка підписує ця особа та особа, уповноважена на виконання обов’язків керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації у разі його відсутності, а також представник уповноваженого підрозділу (уповноважена особа).

3. Предмети неправомірної вигоди, а також одержані чи виявлені подарунки зберігаються в органі до їх передачі спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції.

4. Положення цієї статті не поширюються на випадки одержання подарунка за наявності обставин, передбачених частиною другою статті 23 цього Закону.

5. У випадку наявності в особи, зазначеної у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, сумнівів щодо можливості одержання нею подарунка, вона має право звернутися для одержання консультації з цього питання до уповноваженого підрозділу, який надає відповідне роз’яснення.

Стаття 25. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності

1. Особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту), або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

2. Особи, зазначені у підпунктах «а», «є» пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, а також народні депутати України, можуть займатися іншою оплачуваною діяльністю, сумісництво з якою не заборонено законом, лише за наявності позитивного висновку Національної комісії.

 

3. Обмеження, передбачені частиною першою цієї статті, а також вимоги частини другої цієї статті, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.

Стаття 26. Обмеження після припинення діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування

1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення забороняється:

1) укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з юридичними особами приватного права або фізичними особами - підприємцями, якщо особи, зазначені в абзаці першому цієї частини, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців;

2) розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом;

3) представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган, підприємство, установа, організація, в якому (якій) вони працювали на момент припинення відповідної діяльності.

2. Порушення встановленого пунктом 1 частини першої цієї статті обмеження щодо укладення трудового договору (контракту) є підставою для припинення відповідного договору.

Правочини у сфері підприємницької діяльності, вчинені в порушення вимог пункту 1 частини першої цієї статті, є нікчемними.

Стаття 27. Обмеження спільної роботи близьких осіб

 

1. Особи, зазначені у підпунктах «а», «в»-«ж» пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв'язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

Особи, які претендують на зайняття посад, зазначених у підпунктах «а», «в»-«ж» пункту 1 та підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вони претендують, про працюючих у цьому органі близьких їм осіб.

Положення абзаців першого та другого цієї частини не поширюються на:

1) народних засідателів і присяжних;

2) близьких осіб, які безпосередньо підпорядковані один одному у зв'язку з перебуванням кожного з них на виборній посаді;

3) осіб, які працюють у сільських населених пунктах (крім тих, що є районними центрами), а також гірських населених пунктах.

2. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний строк.

Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.

У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

Розділ V
ЗАПОБІГАННЯ ТА ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ

Стаття 28. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів

1.  Особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону зобов'язані:

1) уживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного чи уявного конфлікту інтересів;

2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, уповноважений підрозділ, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника або в колегіальному органі – Національну комісію чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;

4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

2. Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не можуть прямо чи опосередковано спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності всупереч закону на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

3. Безпосередній керівник особи протягом двох робочих днів після отримання повідомлення про наявність у підлеглої йому особи реального чи потенційного конфлікту інтересів приймає рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів, про що повідомляє відповідну особу та уповноважений підрозділ.

Національна комісія у випадку одержання від особи повідомлення про наявність у неї реального, потенційного конфлікту інтересів упродовж семи робочих днів роз’яснює такій особі порядок її дій щодо врегулювання конфлікту інтересів.

4. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, порядок надання окремих видів державних послуг та провадження інших видів діяльності, пов'язаних із виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, мають передбачати порядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів службових осіб, діяльність яких вони врегульовують.

Стаття 29. Заходи із врегулювання конфлікту інтересів

1. Врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом:

1) усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;

2) застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;

3) обмеження доступу особи до певної інформації;

4) перегляд обсягу службових повноважень особи;

5) переведення особи на іншу посаду;

6) звільнення особи.

2. Особи, зазначені в пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, у яких наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів, можуть самостійно вжити заходів щодо його врегулювання шляхом позбавлення відповідного приватного інтересу з наданням підтверджуючих це документів безпосередньому керівнику.

Позбавлення приватного інтересу має виключати будь-яку можливість його приховування.

Стаття 30. Усунення від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті

1. Усунення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів здійснюється за рішенням керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, у випадках, якщо конфлікт інтересів не має постійного характеру та за умов наявності можливості залучення до прийняття такого рішення або вчинення відповідних дій інших працівників відповідного органу, підприємства, установи організації.

2. Усунення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів, а також залучення до прийняття такого рішення або вчинення відповідних дій інших працівників відповідного органу, підприємства, установи організації здійснюється за рішенням керівника органу або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа.

Стаття 31. Обмеження доступу до інформації

1. Обмеження доступу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи до певної інформації, здійснюється за рішенням керівника органу або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа, у випадку, якщо конфлікт інтересів пов’язаний з таким доступом та має постійний характер, а також за можливості продовження належного виконання особою повноважень на посаді за умов такого обмеження, й можливості доручення роботи з відповідною інформацією іншому працівнику органу, підприємства, установи, організації.

Стаття 32. Перегляд обсягу службових повноважень

1. Перегляд обсягу службових повноважень особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи здійснюється за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа, у разі, якщо конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер, пов’язаний з конкретним повноваженням особи, а також за можливості продовження належного виконання нею службових завдань за умов такого перегляду, й можливості наділення відповідними повноваженнями іншого працівника

Стаття 33. Здійснення повноважень під зовнішнім контролем

1. Службові повноваження здійснюються особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняною до неї особи під зовнішнім контролем у разі, якщо усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів, обмеження її доступу до інформації чи перегляд її повноважень є неможливим та відсутні підстави для її переведення на іншу посаду або звільнення.

2. Зовнішній контроль здійснюється в таких формах:

1) перевірка працівником, визначеним керівником органу, підприємства, установи, організації стану та результатів виконання особою завдання, вчинення нею дій, змісту рішень чи проектів рішень, що приймаються або розробляються особою або відповідним колегіальним органом з питань, пов'язаних із предметом конфлікту інтересів;

2) виконання особою завдання, вчинення нею дій, розгляд справ, підготовка та прийняття нею рішень у присутності визначеного керівником органу працівника.

3. У рішенні про здійснення зовнішнього контролю визначаються форма контролю, уповноважений на проведення контролю працівник, а також обов’язки особи у зв’язку із застосуванням зовнішнього контролю за виконанням нею відповідного завдання, вчиненням нею дій чи прийняття рішень.

Стаття 34. Переведення, звільнення особи у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів

1. Переведення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи на іншу посаду у зв’язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів здійснюється за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації у разі, якщо конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований шляхом усунення такої особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті, обмеження її доступу до інформації, перегляду її повноважень та функцій, та за наявності вакантної посади, яка за своїми характеристиками відповідає особистим та професійним якостям особи.

2. Звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи з займаної посади у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється у разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, в тому числі через відсутність її згоди на переведення.

Стаття 35. Особливості врегулювання конфлікту інтересів, що виник у діяльності окремих категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

1. Правила врегулювання конфлікту інтересів в діяльності народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції, голів, заступників голів обласних та районних рад, міських, сільських, селищних голів, секретарів міських, сільських, селищних рад, депутатів місцевих рад визначаються законами, які регулюють статус відповідних осіб та засади організації відповідних органів.

2. У разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.

У разі, якщо неучасть особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати правомочності цього органу, участь такої особи у прийнятті рішень має здійснюватись під зовнішнім контролем. Рішення про здійснення зовнішнього контролю приймається відповідним колегіальним органом.

Стаття 36. Запобігання конфлікту інтересів у зв’язку з наявністю в особи підприємств чи корпоративних правонфлікту інтересів у зв’язку з наявністю в особи підприємств чи корпоративних прав

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону зобов'язані протягом тридцяти днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом.

У такому випадку особам, зазначеним у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється передавати в управління належні їм підприємства та корпоративні права на користь членів своєї сім'ї.

2. Передача особами, зазначеними у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, належних їм підприємств, які за способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу є унітарним, здійснюється шляхом укладання договору управління майном із суб’єктом підприємницької діяльності.

3. Передача особами, зазначеними у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, належних їм корпоративних прав здійснюється в один із таких способів:

1) укладання договору управління майном із суб’єктом підприємницької діяльності (крім договору управління цінними паперами та іншими фінансовими інструментами);

2) укладання договору про управління цінними паперами, іншими фінансовими інструментами і грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери та інші фінансові інструменти, з торговцем цінними паперами, який має ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на провадження діяльності з управління цінними паперами;

3) укладання договору про створення венчурного пайового інвестиційного фонду для управління переданими корпоративними правами з компанією з управління активами, яка має ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на провадження діяльності з управління активами.

Передача корпоративних прав як оплата вартості цінних паперів венчурного пайового інвестиційного фонду здійснюється після реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів такого інституту спільного інвестування.

3. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, не можуть укладати договори, зазначені в частинах другій та третій цієї статті, із суб’єктами підприємницької діяльності, торговцями цінними паперами та компаніями з управління активами, у яких працюють члени сім’ї таких осіб.

4. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, призначені (обрані) на посаду, в одноденний термін після передачі в управління належних їм підприємств та корпоративних прав зобов’язані письмово повідомити про це Національну комісію із наданням нотаріально засвідченої копії укладеного договору та уповноважений підрозділ відповідного органу, підприємства, установи, організації із наданням копії вказаного договору.

Розділ VІ
ПРАВИЛА ЕТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ

Стаття 37. Вимоги до поведінки осіб

1. Загальні вимоги до поведінки осіб, зазначених у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, якими вони зобов'язані керуватися під час виконання своїх службових повноважень, підстави та порядок притягнення до відповідальності за порушення цих вимог установлюються цим Законом, який є правовою основою для кодексів чи стандартів професійної етики.

2. Національна комісія затверджує загальні правила етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у випадку необхідності розробляють та забезпечують виконання галузевих кодексів чи стандартів етичної поведінки їх працівників, а також інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняних до них осіб, які здійснюють діяльність у сфері їх управління.

До кодексів чи стандартів етичної поведінки включаються правила запобігання одержання неправомірної вигоди та заборонених законом подарунків, поводження з ними, а також щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.

Стаття 38. Додержання вимог закону та етичних норм поведінки

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону під час виконання своїх службових повноважень зобов’язані неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими.

Стаття 39. Пріоритет інтересів

1. Особи, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, представляючи державу чи територіальну громаду, діють виключно в їх інтересах.

Стаття 40. Політична нейтральність

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону зобов’язані при виконанні своїх службових повноважень дотримуватися політичної нейтральності, уникати демонстрації у будь-якому вигляді власних політичних переконань або поглядів, не використовувати службові повноваження в інтересах політичних партій чи їх осередків або окремих політиків.

2. Положення частини першої цієї статті не поширюється на осіб, які обіймають політичні або виборні посади.

Стаття 41. Толерантність

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, а також прирівняні до них особи, толерантно і з повагою ставляться до політичних поглядів, ідеологічних та релігійних переконань інших осіб.

Стаття 42. Неупередженість

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, діють неупереджено, незважаючи на особисті інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої політичні погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання.

Стаття 43. Компетентність і ефективність

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, сумлінно, компетентно, вчасно, результативно і відповідально виконують службові повноваження та професійні обов’язки, рішення та доручення органів і осіб, яким вони підпорядковані, підзвітні або підконтрольні, не допускають зловживань та неефективного використання державної і комунальної власності.

Стаття 44. Конфіденційність

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону не розголошують і не використовують в інший спосіб конфіденційну інформацію, що стала їм відома у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних обов’язків, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 45. Утримання від виконання незаконних рішень чи доручень

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, незважаючи на особисті інтереси, утримуються від виконання рішень чи доручень керівництва, якщо вони суперечать закону.

2. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону самостійно оцінюють правомірність наданих керівництвом рішень чи доручень та можливу шкоду, що буде завдана у разі виконання таких рішень чи доручень.

3. У разі отримання для виконання рішень чи доручень, які особа, зазначена у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону вважає незаконними або такими, що становлять загрозу охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам, вона повинна негайно в письмовій формі повідомити про це керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому вона працює.

Розділ VІІ
ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ

Стаття 46. Подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування

1. Особи, зазначені в пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національної комісії декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національною комісією.

2. Особи, зазначені в пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Особи, які припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов’язані наступного року після припинення діяльності подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

3. Особа, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в пункті 1 та підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, до призначення або обрання на відповідну посаду подає в установленому цим Законом порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

4. Притягнення суб’єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або за подання у ній завідомо недостовірних відомостей не звільняє суб’єкта декларування від обов’язку подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.

Стаття 47. Інформація, що зазначається в декларації

1. У декларації зазначаються відомості про:

1) прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків (серія та номер паспорта громадянина України якщо особа через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний орган державної податкової служби і має про це відмітку у паспорті громадянина України) суб’єкта декларування та членів його сім’ї, місце реєстрації та фактичного проживання, місце роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду, або посаду, на яку претендує, та категорію посади (якщо така є) суб’єкта декларування;

2) об’єкти нерухомості, що належать суб’єкту декларування та членам його сім’ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають дані:

а) щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;

б) у разі, якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті. У разі, якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті;

3) цінне рухоме майно, вартість якого не перевищує 12 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня звітного року, що належить суб’єкту декларування або членам його сім’ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:

а) дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування;

б) відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми також включають дані щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номеру, якщо такий є. Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми вказуються незалежно від їх вартості;

в) у разі, якщо рухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті. У разі, якщо рухоме майно перебуває у володінні або користуванні, про власників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті;

4) цінні папери, в тому числі акції, облігації, чеки, сертифікати, векселі, що належать суб’єкту декларування або членам його сім’ї, із відображенням відомостей стосовно виду цінного паперу, його емітента, дати набуття цінних паперів у власність, кількості та номінальної вартості цінних паперів. У разі, якщо цінні папери передані в управління іншій особі, щодо цієї особи також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті;

5) інші корпоративні права, що належать суб’єкту декларування або членам його сім’ї, із зазначенням найменування кожного суб’єкта господарювання, його організаційно-правової форми, коду Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, частки у статутному (складеному) капіталі товариства, підприємства, організації у грошовому та відсотковому вираженні;

6) нематеріальні активи, що належать суб’єкту декларування або членам його сім’ї, в тому числі об’єкти інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті. До відомостей щодо нематеріальних активів включаються дані про вид та характеристики таких активів, вартість активів на момент виникнення права власності, а також про дату виникнення права на них;

7) отримані (нараховані) доходи, в тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо подарунків та інших доходів, не визначених у першому абзаці цього пункту, вказуються лише у разі, якщо розмір такого подарунку або доходу перевищує один місячний прожитковий мінімум, встановлений для працездатної особи на 1 січня звітного року, за умови, що сукупна вартість таких подарунків або доходів, отриманих протягом календарного року, не перевищує п’яти прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня звітного року. До декларації не включаються відомості про подарунки, одержані у випадках, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 23 цього Закону;

8) наявні грошові активи, в тому числі готівкові кошти, кошти розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески. Не підлягає декларуванню кошти розміщені на одному банківському рахунку, внесок до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, а також актив у дорогоцінних (банківських) металах, вартість якого не перевищує 12 мінімальних заробітних плат, встановлених на 1 січня звітного року.

9) фінансові зобов’язання, в тому числі отримані кредити, позики, зобов’язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредиту), зобов’язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення, позичені іншим особам кошти. Відомості щодо фінансових зобов’язань включають дані про вид зобов’язання, його розмір, валюту зобов’язання, інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов’язання, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті, та дату виникнення зобов’язання. Такі відомості вказуються лише у разі, якщо розмір зобов’язання перевищує 10 місячних прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня звітного року. В разі, якщо розмір зобов’язання не перевищує 10 місячних прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня звітного року, вказується лише загальний розмір такого фінансового зобов’язання.

У разі, якщо предметом правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання є нерухоме або рухоме майно, в декларації вказується вид майна, його місцезнаходження, вартість та інформація про власника майна, відповідно до підпункті 1 пункту 1 цієї статті. У разі, якщо засобом забезпечення отриманого зобов’язання є порука, в декларації має бути вказана інформація про поручителя, зазначена у пункті 1 частини першої цієї статті;

10) видатки та всі правочини, вчинені у звітному періоді, на підставі яких у суб’єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, в тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов’язання, які зазначені у пунктах 2–9 частини першої цієї статті.

Такі відомості вказуються лише у разі, якщо розмір відповідного видатку перевищує розмір місячної оплати праці суб’єкта декларування за основним місцем роботи. Окрім цього, до таких відомостей включаються дані про вид правочину, його предмет та інформація щодо найменування контрагента;

11) посаду чи роботу, що виконується або виконувалась за сумісництвом: дані про займану посаду чи роботу (оплачувану чи ні), що виконується за угодою (контрактом), найменування юридичної чи фізичної особи, в якій (якої) особа працює або працювала за сумісництвом із зазначенням коду Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, або прізвище, ім’я, по батькові фізичної із зазначенням її реєстраційного номера облікової картки платника податків;

12) входження суб’єкта декларування до керівних чи наглядових органів громадських об’єднань із зазначенням назви відповідних об’єднань.

2. Відомості, зазначені у частині першій цієї статті, подаються незалежно від того, чи знаходиться об’єкт декларування на території України чи за її межами.

3. Відомості, передбачені пунктом 10 частини першої цієї статті не зазначаються у деклараціях осіб, які претендують на зайняття посади, зазначеної в пункті 1 та підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону.

4. Відображення доходів і видатків суб’єктів декларування здійснюється у грошовій одиниці України.

5. Доходи/видатки, одержані/здійснені в іноземній валюті, з метою відображення у декларації перераховуються в грошовій одиниці України за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату одержання доходу/здійснення видатків. Щодо доходів/видатків, одержаних/здійснених за кордоном зазначається держава, в якій їх було одержано/здійснено.

Стаття 48. Облік та оприлюднення декларацій

1. Подані декларації включаються до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що формується та ведеться Національною комісією.

Національна комісія забезпечує відкритий цілодобовий доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Зазначені у декларації відомості щодо реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта громадянина України, місця проживання, дати народження суб’єкта декларування та членів його сім’ї, місцезнаходження об’єктів, які наводяться в декларації, є інформацією з обмеженим доступом та не підлягають відображенню у відкритому доступі.

Стаття 49. Контроль та перевірка декларацій

1. Національна комісія проводить щодо декларацій, поданих суб’єктами декларування, такі види контролю:

1) щодо своєчасності подання;

2) щодо правильності та повноти заповнення;

3) на наявність конфлікту інтересів;

4) логічний та арифметичний контроль.

2. Національна комісія проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.

3. Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національною комісією.

Стаття 50. Повна перевірка декларацій

1. Повна перевірка декларації здійснюється протягом шістдесяти днів з дня подання декларації і полягає у з’ясуванні достовірності задекларованих відомостей та точності оцінки задекларованих активів.

Обов’язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національною комісією.

Повній перевірці також підлягають десять відсотків усіх декларацій, поданих іншими суб’єктами декларування, обраних автоматизованою системою за випадковим принципом в порядку, визначеному Національною комісією.

2. У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національна комісія письмово повідомляє про це керівнику відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, його апарату, органу місцевого самоврядування, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб’єкт декларування, та спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції в порядку, передбаченому частинами другою та третьою статті 15 цього Закону.

Примітка. Під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються особи, посади яких передбачені частиною першою статті 9 Закону України «Про державну службу», або віднесені згідно із статтею 25 вказаного Закону до першої - третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.

Стаття 51. Моніторинг способу життя суб’єктів декларування.

1. Національна комісія здійснює моніторинг способу життя суб’єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сімей майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.

2. Порядок здійснення моніторингу способу життя суб’єктів декларування визначається Національною комісією.

Моніторинг способу життя здійснюється із додержанням законодавства про захист персональних даних та не повинен передбачати надмірного втручання у право на недоторканність особистого і сімейного життя особи.

3. Встановлення невідповідності рівня життя суб’єкта декларування наявним у нього та членів його сім’ї майну і одержаним ними доходам є підставою для притягнення суб’єкта декларування до дисциплінарної відповідальності.

У випадку виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак кримінального правопорушення Національна комісія інформує про них правоохоронні органи.

Стаття 52. Додаткові заходи здійснення фінансового контролю

1. У разі відкриття суб'єктом декларування або членом його сім'ї валютного рахунка в установі банку-нерезидента відповідний суб’єкт декларування зобов'язаний в десятиденний строк письмово повідомити про це Національну комісію у встановленому нею порядку, із зазначенням номера рахунка і місцезнаходження банку-нерезидента.

2. У разі суттєвих змін у майновому стані суб’єкта декларування, а саме отримання ним доходу, придбання майна на суму, яка перевищує його середній тримісячний розмір заробітної плати, відповідний суб’єкт у десятиденний строк з моменту отримання доходу або придбання майна зобов’язаний письмово повідомити про це Національну комісію.

3. Порядок інформування Національної комісії про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента, а також про суттєві зміни у майновому стані визначаються Національною комісією.

Розділ VIІІ
ЗАХИСТ ВИКРИВАЧІВ

Стаття 53. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції

1. Особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач) – особа, яка добросовісно (за відсутності корисливих мотивів, мотивів неприязних стосунків, помсти, інших особистих мотивів) повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою.

2. Особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави. За наявності загрози життю, житлу, здоров'ю та майну осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, або їх близьких осіб, у зв’язку із здійсненим повідомленням про порушення вимог цього Закону, правоохоронними органами до них можуть бути застосовані правові, організаційно-технічні та інші спрямовані на захист від протиправних посягань заходи, передбачені Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

3. Особа не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці тощо) у зв'язку з повідомленням нею про порушення вимог цього Закону іншою особою.

4. Національна комісія, а також інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування забезпечують умови для повідомлень їх працівниками про порушення вимог цього Закону іншою особою, зокрема через спеціальні телефонні лінії, офіційні веб-сайти, засоби електронного зв'язку.

5. Повідомлення про порушення вимог цього Закону може бути здійснене працівником відповідного органу без зазначення авторства (анонімно).

Вимоги до анонімних повідомлень про порушення вимог цього Закону та порядок їх розгляду визначаються цим Законом.

Анонімне повідомлення про порушення вимог цього Закону підлягає розгляду, якщо наведена у ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.

Анонімне повідомлення про порушення вимог цього Закону підлягає перевірці у термін не більше п'ятнадцяти днів від дня його отримання. Якщо у вказаний термін перевірити інформацію, що міститься в повідомленні, неможливо, керівник відповідного органу або його заступник продовжують термін розгляду повідомлення до тридцяти днів від дня його отримання.

У разі, підтвердження викладеної у повідомленні інформації про порушення вимог цього Закону керівник відповідного органу вживає заходів щодо припинення виявленого порушення, усунення його наслідків та притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності, а у випадках виявлення ознак кримінального правопорушення також інформує спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції.

6. Національна комісія здійснює постійний моніторинг виконання закону у сфері захисту викривачів, проводить щорічний аналіз та перегляд державної політики у цій сфері.

7. Посадові і службові особи державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, посадові особи місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх структурних підрозділів зобов'язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб'єкт у сфері протидії корупції.

Розділ ІХ
ІНШІ МЕХАНІЗМИ ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

Стаття 54. Заборона на одержання послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування

1. Державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України.

Стаття 55. Антикорупційна експертиза

1. З метою виявлення в чинних нормативно-правових актах та проектах нормативно-правових актів факторів, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, розроблення рекомендацій стосовно їх усунення проводиться антикорупційна експертиза.

2. Обов’язкова антикорупційна експертиза здійснюється Міністерством юстиції України, крім антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, внесених на розгляд Верховної Ради України народними депутатами України, яка здійснюється комітетом Верховної Ради України, до предмета відання якого належить питання боротьби з корупцією.

Міністерство юстиції визначає порядок і методологію проведення ним антикорупційної експертизи, а також порядок оприлюднення її результатів.

3. Обов'язковій антикорупційній експертизі, яка проводиться Міністерством юстиції, підлягають усі проекти нормативно-правових актів, що вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України.

4. Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів здійснюється Міністерством юстиції згідно із затвердженим ним щорічним планом. Вказана експертиза здійснюється щодо законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України у таких сферах:

1) прав та свобод людини і громадянина;

2) повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

3) надання адміністративних послуг;

4) розподілу та витрачання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) конкурсних (тендерних) процедур.

Антикорупційна експертиза нормативно-правових актів державних органів, нормативно-правові акти яких підлягають державній реєстрації, здійснюється під час такої реєстрації.

5. Національна комісія може проводити за власною ініціативою у встановленому нею порядку антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів, що вносяться на розгляд Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України.

Для проведення Національною комісією антикорупційної експертизи Кабінет Міністрів України за запитом комісії надсилає їй проекти відповідних нормативно-правових актів.

Національна комісія інформує відповідний комітет Верховної Ради України або Кабінет Міністрів України про проведення антикорупційної експертизи відповідного проекту нормативно-правового акта, що є підставою для призупинення процедури його розгляду або прийняття, але на строк не більше 10 днів.

Громадська рада при Національній комісії залучається до проведення нею антикорупційної експертизи.

6. Результати антикорупційної експертизи чинних нормативно-правових актів у разі виявлення факторів, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, підлягають обов'язковому оприлюдненню.

7. За ініціативою фізичних осіб, громадських об'єднань, юридичних осіб може проводитися громадська антикорупційна експертиза чинних нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів.

Проведення громадської антикорупційної експертизи чинних нормативно-правових актів, проектів нормативно-правових актів, а також оприлюднення її результатів здійснюються за рахунок відповідних фізичних осіб, громадських об'єднань, юридичних осіб або інших джерел, не заборонених законодавством.

8. Результати антикорупційної експертизи підлягають обов'язковому розгляду суб'єктом їх видання (прийняття).

9. Національна комісія здійснює періодичний перегляд законодавства на наявність у ньому корупціогенних норм та надає Міністерству юстиції пропозиції щодо включення їх до плану проведення антикорупційної експертизи, передбаченого частиною четвертою цієї статті. До проведення зазначеного моніторингу Національна комісія може залучати громадські об’єднання, наукові установи, в тому числі на умовах державного замовлення на підставі відкритого конкурсу.

Стаття 56. Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування

1. Стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища (крім кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів), проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто.

Організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника (заступника керівника) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, на зайняття посади в якому претендує особа, крім випадків, установлених законом.

До проведення спеціальної перевірки залучаються спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції, а в разі потреби - інші центральні органи виконавчої влади.

2. Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в частині першій цієї статті, зокрема щодо:

1) притягнення особи до кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення, наявності судимості, її зняття, погашення;

2) факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за корупційні правопорушення;

3) достовірності відомостей, зазначених у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

4) наявності в особи корпоративних прав;

5) стану здоров'я (в частині перебування особи на обліку в психоневрологічних або наркологічних закладах охорони здоров’я), освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання.

3. Спеціальна перевірка проводиться за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади у строк, що не перевищує двадцяти п’яти календарних днів з дня надання згоди на проведення спеціальної перевірки.

У разі ненадання особою такої згоди питання щодо призначення її на посаду не розглядається.

Порядок проведення спеціальної перевірки затверджується Кабінетом Міністрів України.

У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту розбіжностей у поданих претендентом на посаду автобіографії та/або декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік посадовою особою (органом), яка (який) організовує проведення спеціальної перевірки, надається можливість претенденту на посаду протягом п'яти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом та/або виправити таку розбіжність.

У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про претендента на посаду, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду.

У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки та розгляду вищезазначених пояснень претендента на посаду факту подання ним підроблених документів або неправдивих відомостей, посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, повідомляє протягом трьох робочих днів про виявлений факт правоохоронні органи та відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду.

Рішення про відмову у призначенні (обранні) на посаду може бути оскаржено до суду.

4. Для проведення спеціальної перевірки особа, яка претендує на зайняття посади, подає до відповідного органу:

1) письмову згоду на проведення спеціальної перевірки;

2) автобіографію;

3) копію документа, який посвідчує особу;

4) копії документів про освіту, вчені звання та наукові ступені;

5) медичну довідку про стан здоров'я за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України;

6) копію військового квитка (для військовослужбовців або військовозобов'язаних);

7) довідку про допуск до державної таємниці (у разі його наявності).

Особа, яка претендує на зайняття посади, також подає до Національної комісії в порядку, визначеному частиною першою статті 47 цього Закону, декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

5. Після одержання письмової згоди особи, яка претендує на зайняття посади, на проведення спеціальної перевірки орган, на посаду в якому претендує особа, не пізніше наступного дня надсилає до відповідних органів державної влади, до компетенції яких належить проведення спеціальної перевірки відомостей, передбачених у частині другій цієї статті, запит про перевірку відомостей щодо особи, яка претендує на зайняття відповідної посади.

Запит підписує керівник органу, на посаду в якому претендує особа, а в разі його відсутності - особа, яка виконує обов'язки керівника, або один з його заступників відповідно до розподілу функціональних обов'язків.

До запиту додаються копії документів, зазначених у частині четвертій цієї статті.

6. Інформація про результати спеціальної перевірки, підписана керівником органу, що здійснював перевірку, а в разі його відсутності - особою, яка виконує його обов'язки, або заступником керівника органу відповідно до розподілу функціональних обов'язків, подається до органу, який надіслав відповідний запит, у семиденний строк з дати надходження запиту.

Орган, на посаду в якому претендує особа, на підставі одержаної інформації готує довідку про результати спеціальної перевірки.

Особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі незгоди з результатами перевірки можуть подавати зазначеним органам свої зауваження у письмовій формі.

7. Інформація про результати спеціальної перевірки та документи щодо її проведення є конфіденційними, якщо вони не містять відомостей, що становлять державну таємницю. Такі документи зберігаються в порядку, встановленому відповідно до законодавства

Примітка. Посадами, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, є посади, передбачені частиною першою статті 9 Закону України «Про державну службу», посади, віднесені згідно із статтею 25 вказаного Закону до першої – третьої категорій, а також посади суддів, прокурорів і слідчих, керівників, заступників керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.

Стаття 57. Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

1. Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, крім відомостей про особовий склад органів, що провадять оперативно-розшукову або розвідувальну чи контррозвідувальну діяльність, належність якого до вказаних органів становить державну таємницю, а також про юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв’язку з вчиненням корупційного правопорушення вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, що формується та ведеться Національною комісією.

Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, порядок його формування та ведення затверджуються Національною комісією.

Відомості про фізичних осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, а також про юридичних осіб, до яких застосовано заходи кримінально-правового характеру у зв’язку з вчиненням корупційного правопорушення вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, протягом трьох робочих днів з дня надходження з Державної судової адміністрації України до Національної комісії електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відомості про накладення дисциплінарного стягнення за корупційне правопорушення вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, протягом трьох робочих днів з дня надходження до Національної комісії від кадрової служби державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, а також підприємства, установи та організації, посадові особи яких є суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення, електронної та завіреної в установленому порядку паперової копії наказу про накладення дисциплінарного стягнення.

3. Інформація з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, про внесення відомостей про особу до зазначеного Реєстру або про відсутність відомостей про таку особу подається:

на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення спеціальної перевірки відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;

у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) або уповноваженого представника юридичної щодо отримання відомостей про себе або юридичну особу, яку він представляє.

4. Національна комісія забезпечує оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, протягом трьох робочих днів після їх внесення до реєстру.

Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про фізичну особу, яку притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення:

1) прізвище, ім'я, по батькові;

2) місце роботи, посада на час вчинення корупційного правопорушення;

3) склад корупційного правопорушення;

4) вид покарання (стягнення);

5) спосіб вчинення дисциплінарного проступку;

6) вид дисциплінарного стягнення.

Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про юридичну особу, до якої застосовано заходи кримінально-правового характеру:

1) назва;

2) юридична адреса;

3) склад корупційного правопорушення, у зв’язку з вчиненням якого застосовано заходи кримінально-правового характеру;

4) вид застосованих заходів кримінально-правового характеру.

Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.

Стаття 58. Вимоги щодо прозорості інформації

1. Особам, зазначеним частині першій статті 3 цього Закону, забороняється:

1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом;

2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону.

2. Не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про:

1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них особами, зазначеними в пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, або державними органами, органами місцевого самоврядування;

2) розміри, види оплати праці та будь-яких інших виплат з бюджету особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, а також одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, дарунки (пожертви).

РОЗДІЛ Х
ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ У ДІЯЛЬНОСТІ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

Стаття 59. Загальні засади запобігання корупції у діяльності юридичної особи

1. Юридичні особи забезпечують розробку та вжиття заходів, які є необхідними та обґрунтованими для запобігання і протидії корупції у діяльності юридичної особи.

2. Керівник, засновники (учасники) юридичної особи забезпечують регулярну оцінку корупційних ризиків у її діяльності і здійснюють відповідні антикорупційні заходи. Для виявлення та усунення корупційних ризиків у діяльності юридичної особи можуть залучатися незалежні експерти, зокрема для проведення аудиту.

3. Працівники юридичної особи зобов’язані:

1) не вчиняти та не брати участь у вчиненні корупційних правопорушень пов’язаних з діяльністю юридичної особи;

2) утримуватися від поведінки, яка може бути розціненою як готовність вчинити корупційне правопорушення, пов’язане з діяльністю юридичної особи;

3) невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної особи або засновників (учасників) юридичної особи про випадки підбурення до вчинення корупційного правопорушення, пов’язане з діяльністю юридичної особи;

4) невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної особи або засновників (учасників) юридичної особи про випадки вчинення корупційних правопорушень іншими працівниками юридичної особи або іншими особами.

5) невідкладно інформувати посадову особу, відповідальну за запобігання корупції у діяльності юридичної особи, керівника юридичної особи або засновників (учасників) юридичної особи про виникнення реального, потенційного або уявного конфлікту інтересів.

Стаття 60. Антикорупційна програма юридичної особи

1. Антикорупційною програмою юридичної особи є комплекс правил, стандартів і процедур щодо виявлення, протидії та запобігання корупції у діяльності юридичної особи.

2. В обов’язковому порядку антикорупційна програма затверджується керівниками:

1) державних, казенних, комунальних підприємств, та господарських товариств, у яких державна або комунальна частка перевищує 50 відсотків, середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує п'ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період перевищує сімдесят мільйонів гривень;

2) юридичних осіб, які є учасниками попередньої кваліфікації, учасниками процедури закупівлі відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель».

3. Антикорупційна програма затверджується після її обговорення з працівниками юридичної особи. Текст антикорупційної програми повинен перебувати у постійному відкритому доступі для працівників юридичної особи.

4. Положення антикорупційної програми включаються до трудових договорів, правил внутрішнього розпорядку юридичної особи, а також можуть включатися до договорів, які укладаються юридичною особою.

5. В юридичних особах, вказаних у частині другій цієї статті, для реалізації антикорупційної програми запроваджується посада Уповноваженого з антикорупційної програми (далі – Уповноважений), правовий статус якої визначається цим Законом.

6. Антикорупційна програма юридичних осіб, вказаних у частині другій цієї статті, набуває чинності після схвалення її Національною комісією.

Стаття 61. Вимоги до антикорупційної програми юридичної особи

1. Антикорупційна програма юридичних осіб, вказаних у частині другій статті 60 цього Закону, повинна містити:

1) сферу застосування та коло осіб, на які поширюються її положення;

2) вичерпний перелік та опис антикорупційних заходів, стандартів, процедур та порядок їх виконання (застосування), зокрема порядок проведення періодичної оцінки корупційних ризиків у діяльності юридичної особи;

3) норми професійної етики працівників юридичної особи;

4) права і обов’язки працівників та засновників (учасників) юридичної особи у зв’язку із запобіганням і протидією корупції у діяльності юридичної особи;

5) права і обов’язки Уповноваженого як посадової особи, відповідальної за запобігання корупції, та підпорядкованих йому працівників (у разі їх наявності).

6) порядок регулярного звітування Уповноваженого перед засновниками (учасниками) юридичної особи;

7) порядок здійснення належного нагляду, контролю та моніторингу за дотриманням антикорупційної програми у діяльності юридичної особи, а також оцінки її результатів здійснення передбачених нею заходів;

8) умови конфіденційності інформування Уповноваженого працівниками про факти підбурення їх до вчинення корупційного правопорушення або про вчинені іншими працівниками чи особами корупційних правопорушень;

9) процедури захисту працівників, що повідомили інформацію про корупційне правопорушення;

10) процедуру інформування Уповноваженого працівниками про виникнення реального, потенційного або уявного конфлікту інтересів, а також порядок врегулювання виявленого конфлікту інтересів;

11) порядок проведення індивідуального консультування Уповноваженим працівників юридичної особи з питань застосування антикорупційних стандартів та процедур;

12) порядок проведення періодичного підвищення кваліфікації працівників у сфері запобігання і протидії корупції;

13) застосування заходів дисциплінарної відповідальності до працівників, що порушують положення антикорупційної програми;

14) порядок вжиття заходів реагування щодо виявлених фактів корупційних правопорушень, зокрема, інформування уповноважених державних органів, проведення внутрішніх розслідувань;

15) порядок внесення змін до антикорупційної програми.

Стаття 62. Правовий статус Уповноваженого

1. Уповноважений є посадовою особою юридичної особи, що призначається відповідно до законодавства про працю керівником юридичної особи або її учасниками (засновниками) у порядку, передбаченому статутом та ухваленою антикорупційною програмою.

Кандидатура особи на посаду Уповноваженого в юридичну особу, вказану у частині другій статті 60 цього Закону, підлягає погодженню з Національною комісією. Кандидатура, яка була відхилена Національною комісією, не може бути подана юридичною особою повторно.

 

2. Уповноваженим може бути фізична особа не молодша тридцяти років, яка має повну вищу економічну або юридичну освіту, і яка здатна за своїми діловими та моральними якостями, професійним рівнем, станом здоров’я виконувати відповідні обов’язки.

3. Не може бути призначена на посаду Уповноваженого особа, яка:

1) має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість;

2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;

3) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, - протягом трьох років з дня такого звільнення.

4. Уповноважений призначається на посаду строком на два роки. Одна особа не може обіймати цю посаду у певній юридичній особі більш ніж два строки підряд.

5. Несумісною з діяльністю Уповноваженого є робота на посадах, зазначених у пункті 1, підпункті а) пункту 2 частини 1 цього Закону, а також будь-яка інша діяльність, яка створює реальний чи потенційний конфлікт інтересів з діяльністю юридичної особи.

У разі виникнення обставин несумісності, Уповноважений у дводенний строк з дня виникнення таких обставин зобов’язаний повідомити про це керівника юридичної особи з одночасним поданням заяви про розірвання трудового договору за власною ініціативою.

6. Уповноважений може бути звільнений з посади достроково в разі:

1) розірвання трудового договору за ініціативи Уповноваженого;

2) розірвання трудового договору з ініціативи керівника юридичної особи або її засновників (учасників). Особа, що працює на посаді Уповноваженого в юридичній особі, вказаній у частині другій статті 60 цього Закону, може бути звільнена за умови надання згоди Національною комісією;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я відповідно до висновку медичної комісії, що створюється за рішенням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

4) набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним або обмеження його цивільної дієздатності, визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

6) смерті.

7. Про звільнення особи з посади Уповноваженого керівник юридичної особи письмово повідомляє Національну комісію протягом двох робочих днів та забезпечує невідкладне подання нової кандидатури на вказану посаду.

Розділ ХІ
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА УСУНЕННЯ ЇХ НАСЛІДКІВ

Стаття 63. Відповідальність за корупційні правопорушення

1. За вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.

У разі вчинення від імені та в інтересах юридичної особи її уповноваженою особою злочину самостійно або у співучасті до юридичної особи у випадках, визначених Кримінальним кодексом України, застосовуються заходи кримінально-правового характеру.

2. За вчинення кримінальних корупційних правопорушень, а також корупційних правопорушень, які полягають у порушеннях вимог та обмежень цього Закону (крім передбачених статтею 26 цього Закону), винна особа притягається до дисциплінарної відповідальності у виді звільнення із служби (роботи).

3. Дострокове припинення повноважень особи на виборній посаді, припинення повноважень посадової особи на посаді, звільнення, що здійснюється за рішенням Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, звільнення військової посадової особи з військової служби у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності за корупційне правопорушення, а також відсторонення такої особи від виконання службових повноважень у випадках повідомлення їй про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених Конституцією і законами України.

Інші особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яких притягнуто до кримінальної відповідальності за корупційні правопорушення підлягають звільненню з роботи (служби) у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом.

4. Про звільнення особи з роботи (служби) у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, керівник органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації у триденний строк письмово повідомляє суд, який постановив обвинувальний вирок, та Національну комісію.

5. З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення або невиконанню вимог цього Закону, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національної комісії за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

6. Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.

 

Стаття 64. Відшкодування збитків, шкоди, завданих державі внаслідок вчинення корупційного правопорушення

1. Збитки, шкода, завдані державі внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила відповідне правопорушення, в установленому законом порядку.

Стаття 65. Незаконні нормативно-правові акти та правочини

1. Нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) внаслідок порушення вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об'єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування.

2. Правочин, укладений внаслідок порушення вимог цього Закону, є нікчемним.

Стаття 66. Відновлення прав і законних інтересів та відшкодування збитків, шкоди, завданих фізичним та юридичним особам внаслідок вчинення корупційного правопорушення

1. Фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок вчинення корупційного правопорушення і яким завдано моральної або майнової шкоди, збитків, мають право на відновлення прав, відшкодування збитків, шкоди в установленому законом порядку.

2. Збитки, шкода, завдані фізичній або юридичній особі внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності суб'єкта, який здійснює заходи щодо запобігання і протидії корупції, відшкодовуються з Державного бюджету України в установленому законом порядку. Держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодували збитки, шкоду, завдану незаконним рішенням, діями або бездіяльністю суб'єкта, що здійснює заходи щодо запобігання та протидії корупції, мають право зворотної вимоги (регресу) до особи, яка завдала збитків, шкоди, у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами, відшкодуванням моральної шкоди).

Стаття 67. Вилучення незаконно одержаного майна

1. Кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації або спеціальній конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку.

Розділ ХII
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 68. Міжнародне співробітництво у сфері запобігання і протидії корупції

1. Україна відповідно до укладених нею міжнародних договорів здійснює співробітництво у сфері запобігання і протидії корупції з іноземними державами, міжнародними організаціями, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції.

2. Міжнародна правова допомога та інші види міжнародного співробітництва у справах про корупційні правопорушення здійснюються компетентними органами відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 69. Міжнародні договори України у сфері запобігання і протидії корупції

1. У разі якщо міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про запобігання і протидію корупції, застосовуються правила міжнародних договорів.

Стаття 70. Міжнародний обмін інформацією у сфері запобігання і протидії корупції

1. Компетентні органи України можуть надавати відповідним органам іноземних держав та одержувати від них інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, з питань запобігання і протидії корупції з додержанням вимог законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

2. Надання органам іноземних держав інформації з питань, пов'язаних з запобіганням і протидією корупції, можливе лише в разі, якщо ці органи та відповідний компетентний орган України можуть установити такий режим доступу до інформації, який унеможливлює розкриття інформації для інших цілей чи її розголошення у будь-який спосіб, у тому числі шляхом несанкціонованого доступу.

Стаття 71. Заходи щодо повернення в Україну коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень, і розпоряджання вилученими коштами та іншим майном, одержаними внаслідок корупційних правопорушень

1. Україна здійснює заходи щодо повернення в Україну коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень, і розпоряджається цими коштами та іншим майном відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Розділ ХIІI
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

1) Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції»;

2) Закон України «Про правила етичної поведінки».

3. До початку роботи системи подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суб’єкти декларування подають декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

4. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) У Кодексі законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375):

у частині першій статті 36:

пункт 7¹ викласти в такій редакції:

«7¹) набрання законної сили судовим рішенням, відповідно до якого працівника, який є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, притягнуто до відповідальності за корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про запобігання корупції»;

доповнити пунктом 7² такого змісту:

«7²) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України «Про запобігання корупції», встановленим  для  осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення»;

у пункті 4 частини першої статті 41 слова «засади запобігання і протидії» замінити словом «запобігання»;

у статті 235:

частину першу після слів «на іншу роботу» доповнити словами «, у тому числі у зв’язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою,»;

після частини третьої доповнити частиною такого змісту:

«У разі наявності підстав для поновлення на роботі працівника, який був звільнений у зв’язку із здійсненим ним повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, та за його відмови від такого поновлення орган, який розглядає трудовий спір, приймає рішення про виплату йому компенсації у розмірі шестимісячного середнього заробітку.»;

2) У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):

главу 13 – А виключити;

доповнити статтею 188⁴³ такого змісту:

«Стаття 188⁴³. Невиконання законних вимог (приписів) Національної комісії з питань запобігання корупції

Невиконання законних вимог (приписів) Національної комісії з питань запобігання корупції щодо усунення порушень законодавства про запобігання і протидію корупції, ненадання інформації, документів, а також порушення встановлених законодавством строків їх надання, надання завідомо недостовірної інформації або не у повному обсязі –

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі двісті п’ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, –

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;

доповнити статтею 212 такого змісту:

«Стаття 212. Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень

Незаконне розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових повноважень, -

тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції»;

статтю 221 після цифр «188⁴¹» доповнити цифрами «188⁴³»

пункт 1 частини першої статті 255 доповнити абзацом такого змісту:

«Національної комісії із запобігання корупції (стаття188⁴³)».

3) У Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25—26, ст. 131):

абзац перший частини першої статті 343 після слів «виконавчої служби» доповнити словами «, члена Національної комісії з питань запобігання корупції»;

абзац перший частин першої – третьої статті 345, частини першої статі 347, статті 348 після слів «правоохоронного органу» доповнити словами «, члена Національної комісії з питань запобігання корупції» у відповідному відмінку;

доповнити Кодекс статтями 366¹ та 370¹ такого змісту:

«Стаття 366¹. Декларування недостовірної інформації

Подання суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», або умисне неподання суб’єктом декларування зазначеної декларації —

карається штрафом від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років.

Примітка. Суб’єктами декларування є особи, які відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» зобов’язані подавати декларацію про майно, доходи, витрати, зобов’язання фінансового характеру та приватні інтереси.

Стаття 370¹. Застосування негативних заходів впливу до викривачів корупції

Незаконне звільнення чи примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності чи застосування керівником або роботодавцем інших негативних заходів впливу, тобто незаконні переведення, атестація, зміна умов праці, до особи у зв’язку з повідомленням нею про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

4) у Господарському кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 18 – 22, ст.  144 із наступними змінами):

статтю 22 доповнити частиною одинадцятою такого змісту:

«11. Суб’єкт господарювання державного сектора економіки запроваджує антикорупційну програму у порядку, визначеному законом»;

статтю 24 доповнити частиною шостою такого змісту:

«6. Суб’єкт господарювання комунального сектора економіки запроваджує антикорупційну програму у порядку, визначеному законом».

5) У Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 40—42, ст. 492):

частину другу статті 35 доповнити абзацом такого змісту:

«Національна комісія з питань запобігання корупції може бути залучена як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спора, на стороні позивача за його клопотанням у справах щодо звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності чи застосування до працівника з боку керівника або роботодавця заходів впливу (переведення, атестація, зміна умов праці тощо) у зв’язку з повідомленням таким працівником про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.»;

в абзаці другому статті 60 слова «засади запобігання і протидії» замінити словом «запобігання»;

6) у статті 8 Закону України «Про статус народного депутата України» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 42, ст. 212; 2005 р., № 34, ст. 445):

в частині третій слова «особистих, зокрема корисливих, цілях» замінити словами «приватних інтересах»;

доповнити статтю частинами четвертою – сьомою та приміткою такого змісту:

«4. У разі виникнення у народного депутата України реального чи потенційного конфлікту інтересів він зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня письмово поінформувати про це комітет, визначений Верховною Радою України.

5. Народний депутат України не може брати участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень комітетами Верховної Ради України, ініціювати депутатські запити та звернення з питань, щодо яких у нього наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів.

Народний депутат України бере участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень Верховною Радою України питань, щодо яких у нього наявний конфлікт інтересів, за умови публічного оголошення про це під час пленарного засідання Верховної Ради України, на якому розглядається відповідне питання.

6. Здійснення контролю за дотриманням народними депутатами України вимог частини п’ятої цієї статті, надання народним депутатам України консультацій та роз’яснень щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, поводження з неправомірною вигодою та подарунками покладається на комітет, визначений Верховною Радою України.

7. Питання професійної етики народних депутатів України визначаються Кодексом депутатської етики, що затверджується Верховною Радою України.

Примітка. Терміни «реальний конфлікт інтересів», «потенційний конфлікт інтересів», «приватний інтерес», «неправомірна вигода», «подарунок» вживаються у значенні, наведеному в Законі України «Про запобігання корупції»;

7) У Законі України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490; 2012 р., № 12-13, ст. 82; 2013 р., № 14, ст. 89): 

статті 13 та 16¹ виключити;

частину першу статті 14 після слів «а також за» доповнити словами «порушення правил професійної етики, інший»;

частину шосту статті 15 виключити;

частину першу статті 16 викласти в такій редакції:

«На осіб, які претендують на зайняття посади державного службовця, а також на державних службовців поширюються відповідні вимоги та обмеження, встановлені для них Законом України «Про запобігання корупції»;

в частині четвертій статті 22, у пункті 7 частини першої статті 30 та в частині дванадцятій статті 37 слова «засади запобігання і протидії» замінити словом «запобігання»;

8) У Законі України «Про Конституційний Суд України» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 49, ст. 272; 2006 р., № 41, ст. 355, № 42, ст. 383; 2009 р., № 31, ст. 461; 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2011 р., № 10, ст. 63; 2013 р., № 14, ст. 89): 

статтю 16 викласти в такій редакції:

«Стаття 16. Вимоги до судді Конституційного Суду України

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх двадцяти років.

Судді Конституційного Суду України не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

На осіб, які претендують на зайняття посади судді Конституційного Суду України, а також на суддів Конституційного Суду України поширюються відповідні вимоги та обмеження, встановлені для них Законом України «Про запобігання корупції»;

доповнити Закон статтею 19¹ такого змісту:

«Стаття 19¹. Конфлікт інтересів

Суддя Конституційного Суду України не може брати участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень, виконувати інші повноваження у питаннях, щодо яких у нього наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів.

У випадку наявності у судді Конституційного Суду України реального чи потенційного конфлікту інтересів з питань, які розглядаються в рамках конституційного провадження, суддя Конституційного Суду України повинен протягом одного робочого дня письмово поінформувати про це Конституційний Суд України та заявити самовідвід щодо участі у розгляді відповідного питання.

З тих самих підстав відвід судді Конституційного Суду України можуть заявити особи, які є учасниками конституційного провадження.

Відвід має бути вмотивованим і поданим до початку розгляду питання у формі письмової заяви на адресу Конституційного Суду України. Головуючий на пленарному засіданні Конституційного Суду України зобов'язаний ознайомити учасників засідання із заявою про відвід (самовідвід) судді Конституційного Суду України.

Процесуальна ухвала про відвід (самовідвід) приймається на засіданні Конституційного Суду України.

Примітка. Терміни «реальний конфлікт інтересів», «потенційний конфлікт інтересів» вживаються у значенні, наведеному в Законі України «Про запобігання корупції»;

Частину третю статті 63 доповнити словами «, крім випадків, передбачених частиною першою статті 19¹ цього Закону»;

9) у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170; 2009 р., № 19, ст. 260; 2013 р., № 14, ст. 89):

частину п’яту статті 55 викласти в такій редакції:

«5. Повноваження голови районної, обласної, районної у місті ради також вважаються достроково припиненими без припинення повноважень депутата ради в разі звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень голови ради.»;

частину четверту статті 56 викласти в такій редакції:

«4. Повноваження заступника голови районної у місті, районної ради, першого заступника, заступника голови обласної ради також вважаються достроково припиненими без припинення повноважень депутата відповідної ради в разі звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень заступника (першого заступника) голови ради.»;

доповнити Закон статтею 59¹ такого змісту:

«Стаття 59¹. Конфлікт інтересів

1. У разі виникнення потенційного чи реального конфлікту інтересів сільський, селищний, міський голова, секретар, депутат сільської, селищної, міської ради, голова, заступник голови, депутат обласної, районної ради зобов'язаний негайно повідомити про це відповідну раду шляхом надання відповідної інформації у письмовій формі голові, заступнику голови чи секретарю ради, а також оголошення про це на засіданні ради та утриматися від участі у підготовці, розгляді та прийнятті рішень, щодо яких у нього наявний відповідний конфлікт інтересів.

У випадку повідомлення відповідної ради про наявність реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності сільського, селищного, міського голови, секретаря, депутата сільської, селищної, міської ради, голови, заступника голови, депутата обласної, районної ради, іншою особою рада приймає рішення про його усунення від участі в підготовці, розгляді та прийнятті рішень, щодо яких у нього наявний відповідний конфлікт інтересів, а також інформує про таку ситуацію спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції та Національну комісію з питань запобігання корупції.

2. Здійснення контролю за дотриманням вимог частини першої цієї статті, надання зазначеним у ній особам консультацій та роз’яснень щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, поводження з неправомірною вигодою та подарунками покладається на постійну комісію, визначену відповідною радою.

Примітка. Терміни «реальний конфлікт інтересів», «потенційний конфлікт інтересів», «неправомірна вигода», «подарунок» вживаються у значенні, наведеному в Законі України «Про запобігання корупції»;

у частині першій статті 79:

у пункті 3¹ слова «засади запобігання і протидії» замінити словом «запобігання»;

пункт 4 виключити;

у зв’язку з цим пункти 5, 6 вважати пунктами 4, 5 відповідно;

10) у частині першій статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 5 - 6, ст. 30 із наступними змінами):

підпункт «в» пункту 4 виключити;

доповнити пунктом 8 такого змісту:

«8) Національній комісії з питань запобігання корупції на її письмову вимогу стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності»;

11) у Законі України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 33, ст. 175; 2013 р., № 14, ст. 89):

частини третю та четверту статті 5 виключити;

частину другу статті 12 викласти в такій редакції:

«На осіб, які претендують на службу в органах місцевого самоврядування, а також на посадових осіб місцевого самоврядування поширюються відповідні вимоги та обмеження, встановлені для них Законом України «Про запобігання корупції»;

статті 12¹ та 13 виключити;

у статті 20:

абзац четвертий частини першої виключити;

в частині другій слова «засади запобігання і протидії» замінити словом «запобігання»;

12) у пункті 7 частини першої статті 5 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 40, ст. 290; 2013 р., № 14, ст. 89) слова «засади запобігання і протидії» замінити словом «запобігання»;

13) у Регламенті Верховної Ради України, затвердженому Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 14-17, ст. 133):

доповнити Регламент статтею 31¹ такого змісту:

«Стаття 31¹. Обмеження щодо участі в обговоренні у зв’язку з конфліктом інтересів

1. Народний депутат України бере участь на пленарних засіданнях у обговоренні питань, щодо яких у нього наявний конфлікт інтересів, за умови публічного оголошення про це під час пленарного засідання Верховної Ради України, на якому розглядається відповідне питання.»;

статтю 37 доповнити частиною шостою такого змісту:

«6. Народний депутат України бере участь в голосуванні з питань, щодо яких у нього наявний конфлікт інтересів, за умови публічного оголошення про це під час пленарного засідання Верховної Ради України, на якому розглядається відповідне питання.»;

частину другу статті 85 доповнити абзацом такого змісту:

«Не може бути обраний до складу тимчасової спеціальної комісії народний депутат України, у якого у разі обрання виникне реальний чи потенційний конфлікт інтересів з питань, для підготовки і попереднього розгляду яких утворюється відповідна комісія. Народний депутат, кандидатура якого запропонована депутатською фракцією (депутатською групою) до складу тимчасової спеціальної комісії, зобов'язаний повідомити Верховну Раду про неможливість брати участь у роботі тимчасової спеціальної комісії за наявності зазначеної підстави.»;

частину третю статті 87 доповнити пунктом 5 та абзацом такого змісту:

«5) матиме у разі обрання інший реальний чи потенційний конфлікт інтересів з питань, для розслідування яких створюється відповідна комісія.

Не може бути обраний до складу тимчасової спеціальної комісії народний депутат України, у якого у разі обрання виникне реальний чи потенційний конфлікт інтересів з питань, для підготовки і попереднього розгляду яких утворюється вказана комісія.»;

у статті 173:

частину четверту викласти в такій редакції:

«4. Кандидат на посаду спеціального прокурора чи спеціального слідчого подає до Верховної Ради особову картку, декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за попередній рік»;

частину шосту доповнити абзацом такого змісту:

«Не може бути обраною до складу тимчасової слідчої комісії особа, у якої у разі обрання виникне реальний чи потенційний конфлікт інтересів у зв’язку з проведенням розслідування, для проведення якого утворюється відповідна комісія. Особа кандидатура якої запропонована депутатською фракцією (депутатською групою) до складу тимчасової слідчої комісії, зобов'язана повідомити відповідний комітет та Верховну Раду про неможливість брати участь у роботі тимчасової слідчої комісії за наявності зазначеної підстави.»;

14) у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529):

в частині четвертій статті 54:

у пункті 6 слова «засади запобігання і протидії» замінити словом «запобігання»;

пункт сьомий виключити;

статтю 56 доповнити частиною другою такого змісту:

«2. Для розроблення проекту Кодексу суддівської етики, змін до нього, консультування суддів, суддів у відставці, щодо вирішення проблемних питань і надання рекомендацій щодо етичної поведінки суддів, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у їх діяльності, запобігання одержанню неправомірної вигоди чи заборонених законом подарунків, поводження з ними діє комісія з питань суддівської етики.

Комісію з питань суддівської етики утворює і положення про неї затверджує Рада суддів України. Комісія з питань етики діє на громадських засадах. Її діяльність забезпечує апарат Ради суддів України.»;

пункт 8 частини першої статті 67 виключити;

пункт 7 частини четвертої статті 75 виключити;

пункт 6 частини першої статті 83 викласти в такій редакції:

«6) неподання або несвоєчасне подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в порядку, встановленому Законом України «Про запобігання корупції».»;

у статті 127:

пункт 6¹ частини 5 викласти в такій редакції:

«6¹) здійснює контроль за дотриманням вимог законодавства щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції, Голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників, приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів в діяльності вказаних осіб (крім випадків, коли конфлікт інтересів врегульовується в порядку, визначеному процесуальним законодавством);»;

доповнити статтю новою частиною шостою такого змісту:

«6. У разі виникнення у суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції (крім випадків, коли конфлікт інтересів врегульовується в порядку, визначеному процесуальним законодавством), Голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України реального чи потенційного конфлікту інтересів вони зобов’язані не пізніше наступного робочого дня з моменту виникнення у письмовій формі повідомити про це Раду суддів України.»;

у зв’язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою;

15) частину шосту статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 32, ст. 314; 2013 р., № 14, ст. 89; 2014 р., № 11, ст. 132) викласти в такій редакції:

«6. Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», крім відомостей, зазначених в абзаці третьому частини першої статті 48 вказаного Закону»;

16) у Законі України «Про центральні органи виконавчої влади» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 38, ст. 385; із змінами, внесеними Законом України від 27 лютого 2014 року № 795-VII):

статтю 11 доповнити частиною сьомою такого змісту:

«7. В апараті міністерства утворюються (визначаються) та функціонують уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції.

Національна комісія з питань запобігання корупції здійснює координацію та методичне забезпечення діяльності уповноважених підрозділів, погоджує їх структуру, штатну чисельність та плани роботи, призначення на підставі конкурсу та звільнення керівників таких підрозділів (уповноважених осіб), їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності»;

статтю 19 доповнити частиною шостою та приміткою такого змісту:

«6. У разі виникнення у керівника центрального органу виконавчої влади реального чи потенційного конфлікту інтересів він зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня письмово поінформувати про це міністра, який спрямовує та координує відповідний центральний орган виконавчої влади, крім керівника центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, який зобов’язаний поінформувати у вказаному випадку Кабінет Міністрів України.

За результатами розгляду зазначеної інформації міністр, який спрямовує та координує відповідний центральний орган виконавчої влади, а у випадках виникнення конфлікту інтересів у керівника центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом – Кабінет Міністрів України приймає рішення про здійснення заходів із врегулювання конфлікту інтересів відповідного керівника центрального органу виконавчої влади та здійснює контроль за їх реалізацією.

Примітка. Терміни «реальний конфлікт інтересів», «потенційний конфлікт інтересів» вживаються у значенні, наведеному в Законі України «Про запобігання корупції».»;

статтю 20 доповнити частиною шостою такого змісту:

«6. В апараті центрального органу виконавчої влади утворюються (визначаються) та функціонують уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції.

Національна комісія з питань запобігання корупції здійснює координацію та методичне забезпечення діяльності уповноважених підрозділів, погоджує їх структуру, штатну чисельність та плани роботи, призначення на підставі конкурсу та звільнення керівників таких підрозділів (уповноважених осіб), їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності»;

17) у Законі України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 26, ст. 273; із змінами, внесеними Законом України від 20 листопада 2012 року № 5483-VI):

частину другу статті 1 викласти в такій редакції:

«2. Терміни «близькі особи», «реальний конфлікт інтересів», «потенційний конфлікт інтересів», «корупційне правопорушення», «корупція» у цьому Законі вживаються у значеннях, визначених Законом України «Про запобігання корупції»;

частину четверту статті 15 викласти в такій редакції:

«4. На осіб, які вступають на державну службу, а також на державних службовців поширюються відповідні вимоги та обмеження, встановлені для них Законом України «Про запобігання корупції»;

в частині першій статті 22:

у пункті 1 слова «на проведення спеціальної перевірки відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» та» виключити;

пункт 4 виключити;

у зв’язку з цим пункт 5 вважати пунктом 4;

частину другу статті 25 викласти в такій редакції:

«2. У разі проведення спеціальної перевірки відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» рішення про призначення або про відмову у призначенні на посаду державної служби приймається після завершення такої перевірки упродовж трьох робочих днів»;

18) у Законі України «Про Кабінет Міністрів України»:

частину четверту статті 7 викласти в такій редакції:

«4. На кандидатів на посади членів Кабінету Міністрів України, а також на членів Кабінету Міністрів України поширюються відповідні вимоги та обмеження, встановлені для них Законом України «Про запобігання корупції»»;

доповнити Закон статтею 45¹ такого змісту:

«Стаття 45¹. Конфлікт інтересів

1. Член Кабінету Міністрів України не повинен використовувати своє посадове становище в приватних інтересах.

2. У разі виникнення у члена Кабінету Міністрів України реального чи потенційного конфлікту інтересів він зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня письмово поінформувати про це Кабінет Міністрів України.

3. Член Кабінету Міністрів України не може брати участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень, виконувати інші повноваження у питаннях, щодо яких у нього наявний реальний чи потенційний конфлікт інтересів.

4. У випадку неможливості врегулювання конфлікту інтересів члена Кабінету Міністрів України у спосіб, передбачений частиною третьою цієї статті, та неусунення ним конфлікту інтересів самостійно Прем’єр-міністр звертається до Верховної Ради України з поданням про звільнення з посади вказаного члена Кабінету Міністрів України (стосовно Міністра закордонних справ України та Міністра оборони України таке подання вноситься за згодою Президента України).

Примітка. Терміни «реальний конфлікт інтересів», «потенційний конфлікт інтересів», «приватний інтерес» вживаються у значенні, наведеному в Законі України «Про запобігання корупції»;

19) частину першу статті 17 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (Офіційний вісник України, 2014 р., № 34, ст.  900) після пункту 1 доповнити пунктом 1¹ такого змісту:

«1¹) юридична особа, яка є учасником або учасником попередньої кваліфікації, не має схваленої Національною комісією з питань запобігання корупції антикорупційної програми та (або) Національною комісією з питань запобігання корупції не схвалена кандидатура Уповноваженого з антикорупційної програми юридичної особи».

5. Кабінету Міністрів України:

1) у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення у відповідність із цим Законом нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;

2) не пізніше шестимісячного строку створити Національну комісію з питань запобігання корупції.